Історія села Новополтавка

Село Новополтавка засноване в 1840 р.

Станом на 1886 р. у колонії євреїв Привільнянської волості Херсонського повіту Херсонської губернії мешкало 2104 особи, налічувалось 120 дворових господарств, існувало 2 єврейських молитовних будинка, школа, 3 лавки.

Що собою являла Новополтавка в ті часи? Це було велике село, майже в тих межах, що й зараз. Проживали в ньому, в основному, євреї, а по ту сторону сучасної траси в більшості своїй жили німці-колоністи. На той час збереглося багато добротних будинків кинутих людьми, які по різним причинам виїхали з колонії. Так місцеве населення говорило, не “село”, а “колонія”. Частина цих будинків, була задіяна під різні установи.

Тепер про школу. Навчальні класи розміщалися в пристосованих приміщеннях. З дореволюційних часів це була земська школа на 3 класних приміщення (де зараз церква), а інші класи знаходились в перебудованому приміщенні синагоги. Це була велика похмура кам’яниста громада. Скоріше схожа на тюрму, ніж на школу.

Навчання в школі проходили в дві зміни: до і після обіду. Учнів було багато: і місцевих, і з навколишніх сіл нашої сільради, і, навіть, з інших районів - Баштанського, Володимирівського. Старшокласники жили у євреїв на квартирах. А кому було недалеко - ходили пішки (Єфремівка, Трояни, ст. Полтавка, Радгосп та інші.)

Наша сільська рада охоплювала такі населені пункти і їхні сільськогосподарські угіддя: Єфремівка, Трояни, Леніно (хутір між Троянами і Новополтавкою), Богомази, Технікум (сучасна Андріївка), відділок радгоспу Червона Баштанка, де зараз с. Шевченково і центральна садиба, елеватор, ст. Новополтавка, хутір Джурали. Територія була велика як для сільради. Сама Новополтавка славилася великими базарами, які були два рази на тиждень - четвер і неділя. Покупцями були в основному євреї і місцеве населенням продавцями люди, які приїздили з сіл в радіусі ЗО км. Площа під ринок була, де зараз знаходиться будинок сільської ради. Як не дивно, а в довоєнний період в селі був пологовий будинок ( там де була поліклініка, а тепер соцзахист), при німцях комендатура.

Крім євреїв і німців у селі жило уже багато українців і людей інших національностей. Сіяли, як і зараз, в основному зернові культури. Але крім цього були багаті виноградники. Старий виноградник знаходився з лівої сторони траси (нижче Катюші) на південному схилі. Площа не перевищувала 10 га. Новий виноградник був закладений десь у середені 20-х років XX ст. Із цих виноградників робили дуже багато вина. А столові сорти вивозили в Харків для реалізації (багажним вагоном в потязі Миколаїв-Харків).

Колгосп був великий. Врожаї низькі, технікою забезпечувала Привільнянська МТС. Люди, в основному українці, працювали за трудодні від зорі до зорі, а по осені одержували мізерно натуроплату. У єврейських сім'ях робили чоловіки, а жінки-ні, за виключенням окремих випадків. У 39- 40 роках літо було посушливим, то всі жили упроголодь.

Джурали - невелике село або хутір. На перших порах був колгосп («15-річчя Жовтня»), а згодом був приєднаний до Новополтавки. Село остаточно зникло десь на початку 70- х років.

Трояни, Богомази -сучасні відділки радгоспу «Червона Баштанка». Бувші хутори. Кріпаки працювали і одержували якусь мізерну платню. Подейкували, що при німцях приїздив якийсь Троян (це прізвище власника Троянів), подивився, махнув рукою, тай зник безвісти.

Технікум (теперішня Андріївка). Там, крім самого зооветтехнікому знаходилась центральна садиба радгоспу «Червона Баштанка» (до війни).

Відділок радгоспу - це той, на місті якого виросло село Шевченково і центральна садиба. До війни тут було декілька жилих приміщень, майстерня, і різного роду халупи для волів, коней і всього іншого. А вже через деякий невеликий відрізок часу швидкими темпами виросла центральна садиба, а згодом село Шевченково.

Залізнична станція. Залізниця до Миколаєва була збудована 1870р. і називалась Південна залізниця. Це була маленька степова станція, яка займалась перевезенням вантажів, в основному, зерна з елеватора. Потяги проходили транзитом, за виключенням деяких пасажирських. Тепер вона теж така, якою і була багато років тому. В період окупації були побудовані депо, вузькоколійки в напрямку Володимирівки і Привільного. В післявоєнний період розпочалася інтенсивна розбудова зруйнованого господарства держави. На станції побудували депо, організували вагонну службу. Роль станції незрівнянно зросла. Був побудований бурякопункт, міжрайбаза. Прилеглі райони одержували велику кількість вантажів. Таким чином, на станції працювала декілька сотень чоловік. Цікаво, що Водопровід (для забезпечення водою локомотивів) брав воду із ставків, які знаходилися в с. Новополтавка. Залізниця їх і будувала. Насосних станцій було дві. А в період руського- японської війни 1903 - 1905 рр. була побудована Гашинська насосна станція на р. Інгул. Після ліквідації Володимирівського і Привольнянського районів в 1959 році вантажообіг змістився на станцію Новий Буг, Явкіно. Роль нашої станції зменшилася.

В кінці 1939 року розпочались підготовчі роботи для будівництва аеродрому за Канським ставком. Це був польовий аеродром від Дніпропетровського військового з’єднання. В 1941 році, перед початком війни, на аеродромі було більш як 100 винищувачів. Пілоти жили по квартирах в селі, а частина персоналу по бліндажах на самому аеродромі. Розпочалася війна. Майже всі літаки були знищені. Із бойового завдання майже ніхто не повернувся. А перед приходом німців командування аеродромом хутко зникло.

Була в селі і сироварня, де зараз знаходиться колгоспна комора. Там виготовляли багато сирів (підвал ще зберігся з тих часів). Сливки кожен ранок кіньми возили в район (Привільне) на завод. А з віяного молока робили казеїн і все інше. Після відходу наших військ все пограбували німці.

1935-1936 роки пройшли без жодного морозу, багнюка була непролазна. Зате літо 1936 було без жодного дощу. Висохло все. У всіх ставках не було і краплі води. На вулицях і на подвір’ях розпочали масово копати криниці, але вода була на стільки гірка і солона, що її живність не пила. Відновили закинуту криницю на балочці коло садиби Садохіна Олександра. Ще колись, мабуть до революції, якийсь багатий дядько вирив цю криницю 60 метрів і обклав до самого дня каменем. І там вода була солона, але не така, як по малим криницям. Тягали воду кінним пристроєм. В цю криницю в 1947 році впала мала дівчинка. Загинула. Після цього прикрого випадку криницю було зруйновано.

До війни і після була в селі від Приволянської заготконтори овочева база, де готували до відправки по залізниці овочі в республіканський і союзний фонди.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з гітлерівськими загарбниками 227 жителів села, 78 з них пали смертю хоробрих, 146— відмічені урядовими нагородами. У вересні 1941 р. нацистами розстріляні в селі 837 чоловік.

В післявоєнний період були лісосклади від Привольнянського і Володимирівського райсоюзів. Тут працювало багато людей і жителі села могли придбати все необхідне із будматеріалів, вугілля та інше.

В 1965 році на базі цих підприємств була організована міжрайонна торгова база. В 1996 році вона була розформована. На базі працювало 60 чоловік. База ос лугову вал а три райони: Казанський, Баштанський, Новобузький. Підпорядкована була Миколаївській облспоживспілці. До нас приїздили і брали товари з Кіровоградської, Дніпропетровської областей. Особливо частими гостями були магазини Бобринського та Уляновського районів. Товарообіг бази складав більше 6 млн. радянських. Товари поступали з усієї України. Підтримували зв’язки з базами і підприємствам Російської Федерації, республіками Середньої Азії, Закавказзя та ін. Це говорить про те, що село було знатне в багатьох місцях колишнього Союзу.

Була в центрі села, крім магазинів, перукарня. У ній постійно працювало 4 майстри. Була також і бібліотека.

Треба віддати належне головам колгоспу Павленко А.А., і особливо Авраменку В.С. Це завдяки їхній невтомній енергії село має асфальтовані дороги, водопровід, АТС, гараж, клуб, адміністративній будинок, де сільська рада, пошта, школа, тік, двір механізаторів, майстерні, цілий комплекс приміщень на фермі і ще багато чого.

По землях теперішньої «Червоної Баштанки» при окупації була збудована високовольтна лінія Кривий Ріг - Миколаїв на дерев’яних опорах. Після вигнання німців була зруйнована. Електрифікація села закінчилася в 1959 році. Все було на дерев’яних опорах, а вже набагато пізніше було поставлено бетонні опори.

У Новополтавці за часів УРСР, працював колгосп «40 — річчя Жовтня». За успіхи в праці 132 колгоспники нагороджені орденами і медалями, в тому числі орденом Трудового Червоного Прапора — завідувач молочнотоварною фермою І. Ф. Краснокуцкий, ланковий Н. А. Приймак, завідувач фермою П. П. Коваленко, комбайнер І. А. Горб.

У 1970 р. в Новополтавці споруджений пам’ятник на честь воїнів-артилеристів, що брали участь у Березнеговато- Снигірівській операції, біля шосе Миколаїв — Кривий Ріг у 1974 р. встановлений пам'ятний знак— гвардійський міномет «Катюша».